Розділи

1. Визначення дисципліни "Безпека життєдіяльності”, її завдання, мета вивчення, об'єкт і предмет дослідження.

Безпека життєдіяльності являє собою область наукових знань, що охоплюють теорію і практику захисту людини від небезпечних, шкідливих і уражаючих факторів у всіх сферах людської діяльності, а також збереження її здоров'я і безпеки у середовищі існування. Ця дисципліна вирішує наступні основні завдання: - вивчає методи і способи ідентифікації (розпізнавання і кількісну оцінку) негативних впливів середовища існування; - знайомить студентів із принципами захисту від небезпек та попередження впливу тих чи інших негативних факторів на людину; - розкриває сутність ліквідації негативних наслідків впливу небезпечних, шкідливих і уражаючих факторів;- пропонує шляхи створення нормального, тобто комфортного стану середовища життя і діяльності людини.

Інтегральним показником безпеки життєдіяльності є тривалість життя. На ранніх етапах антропогенезу вона складала приблизно 25…30 років. В той період на людину впливали, в основному, небезпеки природного характеру: геофізичні процеси, кліматичні умови, низький рівень білкового харчування та інші.

Дисципліна “Безпека життєдіяльності” передбачає процес пізнання складних зв'язків людського організму і середовища існування. Вплив людини на середовище, відповідно до законів фізики, викликає відповідні протидії всіх її компонентів. Організм людини безболісно переносить ті чи інші впливи доти, поки вони не перевищують межі адаптації.

Дисципліна “Безпека життєдіяльності” розглядає безпеку в побутовій сфері, на виробництві, у навколишньому природному середовищі, а також безпеку у надзвичайній ситуації мирного та воєнного часів.

Побутова сфера охоплює суму факторів, що впливають на людину в побуті. Реакцію організму на побутові фактори вивчають такі розділи науки, як комунальна гігієна, гігієна харчування, гігієна дітей і підлітків.

Виробниче середовище це сукупність факторів, що оточують працівника в процесі трудової діяльності.

2. Поняття про аксіому потенційної небезпеки.

 Аналіз суспільної практичної діяльності дає підставу для твердження про те, що будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

Потенційна небезпека полягає в схованому, неявному характері прояви небезпек. Наприклад, ми не відчуваємо до визначеного моменту збільшення концентрації СО2 у повітрі. У нормі атмосферне повітря повинне містити не більш 0,05% СО2. Постійно в приміщенні, наприклад, в аудиторії, концентрація СО2 збільшується. Вуглекислий газ не має кольору, запаху і наростання його концентрації проявляється появою утоми, млявості, зниженням працездатності. Але в цілому організм людини, що перебуває систематично в таких умовах, відреагує складними фізіологічними процесами; зміною частоти, глибини і ритму дихання (задухою), збільшенням частоти серцевих скорочень, зміною артеріального тиску. Цей стан (гіпоксія) може викликати зниження уваги, що у визначених областях діяльності може привести до травматизму і навіть до летального наслідку.

 Потенційна небезпека як явище – це можливість впливу на людину несприятливих чи несумісних з життям факторів. Аксіома про потенційну небезпеку передбачає кількісну оцінку негативного впливу, що оцінюється ризиком нанесення того чи іншого збитку здоров'ю і життю. Ризик (R) визначається як відношення тих чи інших небажаних наслідків в одиницю часу до можливого числа подій за той же термін – R = F/N , де F і N – кількість небезпечних та усіх можливих подій відповідно.

3. Біосфера. Компоненти біосфери та межи їх розповсюдження на планеті. Людина і біосфера. Поняття про ноосферу.

В будові земної кулі виділяють зовнішні оболонки – атмосферу й гідросферу, і внутрішні – літосферу (земну кору), мантію та ядро. Біосфера (грец. "bios" – життя, "spharia" – куля, сфера) – оболонка нашої планети, в якій розвивається життя різноманітних організмів, що населяють воду, повітря, сушу, грунт. Вона охоплює нижню частину атмосфери (аеробіосфера) до висоти 25...30 км (до озонового шару), всю гідросферу (гідробіосфера) тобто річки, моря, океани та ін., верхню частину земної кори (террабіосфера) до глибини 3...5 км і верхні шари літосфери (літобіосфера). По останнім даним, товщина біосфери складає 40...50 км. Біосфера – активна оболонка Землі, у якій сукупна діяльність живих організмів проявляється як геохімічний фактор планетарного масштабу, що служить основою середовиществорювання. Термін і поняття біосфери включає в себе як живі організми ("жива речовина"), так і середовище їх існування.

По своїй структурі біосфера є результатом взаємодії живої і неживої матерії. Найважливішими компонентами біосфери є: жива речовина (рослини, тварини і мікроорганізми); біогенна (нежива) речовина (органічні та органікомінеральні продукти, створені живими організмами на протязі геологічної історії – кам‘яне вугілля, нафта, торф, та ін.); косна речовина (горні породи неорганічного походження і вода); біокосна речовина (продукт синтезу живого і неживого, тобто опадові породи, грунт, мул).

 Ноосфера – вища стадія розвитку біосфери, яка характеризується збереженням усіх природних закономірностей, притаманних біосфері, на високому рівні розвитку господарських сил, наукової організації впливу суспільства на природу, максимальними можливостями суспільства задовольнити матеріальні та культурні потреби людства.

В науці про ноосферу Вернадський В.І. виділив думку про те, що геохімічні функції людства характеризуються не його масою, а його виробничою діяльністю. Темп, напрямок, характер використання людством біогеохімічної енергії повинні визначатися не потребами, а Розумом людини. Він писав: "Людство, взяте в цілому, стає потужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкою і працею стає питання про перебудову біосфери. Це новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємося і є ноосфера".

Ноосфера – не просто суспільство, існуюче в певному середовищі, і не просто природне середовище, що підпадає під сильний вплив людства, а щось ціле, у якому зливаються розвиваюче суспільство і змінюване природне середовище. Виникає цілком новий об‘єкт, в якому переплітаються закони неживої і живої природи, суспільства і мислення. Ноосфера – новий стан біосфери, оснований на універсальному зв‘язку природи і суспільства, коли подальша еволюція планети Земля зробиться направленою Розумом.

Перехід біосфери в ноосферу розпочався з появою суспільства, розвитку науки і техніки. Зараз ноосфера знаходиться у стадії становлення.

Завершуючи визначення поняття біосфери, необхідно сказати, що біосфера може існувати без людини. Людина існувати поза біосферою не може. У цілому біосфера представляє собою глобальну екологічну систему ("екосистему"), а її складові частини – локальні екосистеми.


4. Біогеоценоз - його характеристика і компоненти.

Біогеоценоз – це історично сформоване динамічне, стійке співтовариство рослин, тварин, мікроорганізмів, що знаходиться в постійній взаємодії і безпосередньому контакті з компонентами атмосфери, гідросфери і літосфери. Біогеоценоз складається з біотичної (біоценоз) частини й абіотичної (екотоп), що зв'язані безупинним обміном речовин і являють собою відкриту систему.

Основною функцією біогеоценозу є забезпечення кругообігу речовин і потоків енергії.

Біотична частина біогеоценозу представлена біоценозом. Будь-який біоценоз являє собою такий, що само підтримується, саморегулюючи сукупність живих організмів, яка складається з визначеного комплексу видів, у котрій здійснюється кругообіг речовин і енергії. Організми в біоценозі утворюють співтовариства, що відрізняються тісною залежністю одне від одного, найчастіше на основі харчових зв'язків, як засобу одержання енергії для життя.

В основі харчових (трофічних) зв'язків лежить наявність двох основних типів харчування.

Аутотрофи витягують необхідні для життя хімічні речовини з навколишнього середовища і за допомогою сонячної енергії перетворюють їх в органічну речовину.

Гетеротрофи розкладають органічна речовина до вуглекислого газу, води, мінеральних солей і повертають їх у навколишнє середовище. Цим забезпечується кругообіг речовин, що виник у процесі еволюції як необхідна умова існування життя. У структурі будь-якого біогеоценозу розрізняють наступні обов'язкові компоненти: 1) абіотичні речовини середовища; 2) аутотрофні організми – продуценти біотичних органічних речовин; 3) гетеротрофні організми – консументи (споживачі) готових органічних речовин першого і наступних порядків (рослиноїдні і м'ясоїдні тварини); 4) детритоядні організми – деструктори, що руйнують органічну речовину до простих мінеральних з'єднань (мікроорганізми).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17  Наверх ↑
загрузка...